Про відмінності ставлення європейців і китайців до природи свідчить, наприклад, той факт, що у китайському живопису природній пейзаж був одним із найулюбленіших й найдавніших жанрів. В той час в Європі першим почав писати пейзажі лише Альбрехт Дюрер (1471-1528), а як повністю самостійний жанр європейський пейзажний живопис постає лише в 17 ст.
Тому не дивно, що ідея геометричної правильності та симетрії, яка бере свій початок у садовому мистецтві стародавніьої Персії, як вищого втілення краси домінувала в європейському садовому мистецтві аж до 18 ст., тоді як китайці і японці надавали перевагу природній іррегулярності та асиметричності.
Китайці, а потім і японці, прагнули втілити в своїх садах ідеальні у їхньому уявленні природні пейзажі – те, до чого прийшли англійські ландшафтні архітектори лише в кінці 17- на початку 18 століть. Тодішню Європу охопила китаєманія і одним із наслідків цього була зміна уявлень про красу у садовому мистецтві. Так народилися славетні англійські пейзажні парки, при створенні яких ландшафтні архітектори такі як Вільям Кент (1684—1748) та Ланселот Браун (1715— 1783) керувались тим самим принципом, що і японці з китайцями – максимальна природність. Такі сади, на відміну від садів попереднього типу, які називаються формальними, отримали назву ландшафтних або пейзажних.
Альбрехт Дюрер. Вид на Арко, 1495