Традиція японських садів, як і вся японська культура в цілому, сформувалася під впливом Китаю. Японія разом із Кореєю та В’єтнамом належала до великої китайської цивілізації, основою якої була спільна писемність – літературна китайська мова (кит. веньянь 文言), для запису якої використовували не фонетичну абетку, як у європейських мовах, а спрощені малюнки, ідеограми, які зазвичай називають ієрогліфами. Аж до самого кінця 19 ст. китайська мова використовувалася в усіх цих країнах у якості офіційної писемної і приблизно відігравала ту саму роль, що і латина у середньовічній Європі.
Китайська цивілізація є однією з найдревніших і найбагатших у світі: перша династія китайських царів Шан датується 1766–1122 р. до н. е. Тому до кінця 19 ст. Китай був основним джерелом ідей і культурних запозичень, які у взаємодії із самобутніми місцевими традиціями формували власне японську культуру, в тому числі і культуру садів.
Головною особливістю китайських, а потім і японських садів, було те, що на відміну від садів європейських, в симетрично-правильній організації яких проглядалася ідея домінації людини над природою, необхідність її поліпшення й приборкання, в китайській і японській культурі природа вважалася ідеальним зразком, який тільки і залишається, що максимально точно відтворювати у садах.